Братська могила в с. Гамівка

Авт.: Чернікова Вікторія

Вони у битві чесно полягли –

 а іншого ні вибору, ні змоги.

 Вони загинули. Але перемогли,

 бо віддали життя для Перемоги.

                             Анатолій Таран

В часи Великої Вітчизняної війни була організована та введена в дію особлива система організаційно-штатної структури медичної служби. Замість уніфікованих пересувних шпиталів були створені хірургічні (ХППШ) та терапевтичні (ТППШ) шпиталі. Створювались центри хірургічної роботи на фронті, де проводились основні операції. Завдяки цьому вдалось значно зменшити кількість померлих від ран.

Одним з таких хірургічних центрів восени 1943 року стало село Гамівка Приазовського району Запорізької області, де розташовувались два польові шпиталі. За два місяці своєї роботи вони прийняли декілька тисяч поранених, на місцевому цвинтарі було поховано більше 200 солдат і офіцерів. З того часу пройшло 70 років. Але сьогодні імена багатьох солдат, похованих в цьому селі, залишаються невідомими, їх подвиги – забуті.

Частина радянської військової карти 1942 р. 

Вранці 20 вересня 1943 року в село Гамівка Приазовського району верхи на коні увійшов солдат. Це був перший воїн-визволитель, рядовий розвідник, імені якого історія нам не залишила. На той момент німці і румуни вже залишили Гамівку (вночі, 19 вересня, німецькі частини відступили на рубежі лінії Вотан). Дізнавшись це, солдат поскакав далі – в хутір Дачний (сучасне село Добровка).

Зі спогадів жительки с. Приазовське Бородіної Раїси Семенівни, які були записані автором роботи під час бесіди: «Ми всю ніч на 20 вересня ховались у вітроупорці біля Добровки. Там було багато людей з пожитками та коровами. Всю ніч німці йшли на захід: машини, танки і солдати. А вранці, на кукурудзяному полі, побачили солдата верхи на сірому коні. Ми й не зрозуміли, що то наш розвідник. А як зрозуміли, то вже  радісні побігли до нього… » 

А після цього, нескінченною вервечкою, на захід потяглись передові полки Червоної Армії. І для жителів Гамівки почалась вже інша, до сих пір невідома їм війна. Адже бойових дій в селі ні в 1941, ні в 1943 роках не було. Так вийшло, що більшість населених пунктів Приазовського району перетворились на медико-санітарні центри. Адже в 10-20 кілометрах на захід тягнулась одна з частин Східного валу – лінія німецької оборони Вотан. І тому в селах, які знаходились найближче до фронту, розташовувались медико-санітарні батальйони і шпиталі. Не стала виключенням і Гамівка. Від неї до села Мордвинівка, де 30 вересня відбувся легендарний прорив німецької лінії оборони частинами 118-ї стрілецької дивізії, всього 23 кілометри .

Сьогодні в центрі села розташована Братська могила воїнів, які померли від ран в 1943 році.  На плитах вибито імена 144 солдат і офіцерів.  Але чи всі імена є на цих гранітних плитах? І хто зараз може сказати, ким були ці солдати, які рівно 70 років тому віддали свої життя за наше майбутнє, розповісти про їхній подвиг та героїзм? 

Братська могила в с. Гамівка

20 вересня 1943 року  село Гамівка було визволено від німецько-фашистських загарбників. А вже через 10 днів, 30 вересня 1943 року, 463-й стрілецький полк 118-ї стрілецької дивізії капітана Василя Яковича Бачило прорвав лінію німецької оборони Вотан в районі села Мордвинівка південніше міста Мелітополь. Почався страшний бій, який безперервно тривав 5 діб.

Артилерія 118-ї стрілецької дивізії під час прориву лінії німецької оборони «Вотан». Село Мордвинівка, жовтень 1943 року

 З передової в хутір Дачний (сучасне с. Добровка), де розташовувався 259-й окремий медико-санітарний батальйон 118-ї стрілецької дивізії, почали поступати поранені бійці. Але їх кількість була настільки великою, що вже на наступний день після прориву, 1 жовтня 1943 року, в село Гамівка терміново перевели Хірургічний польовий пересувний шпиталь № 4195 під керівництвом майора медичної служби Амірбекяна. Пізніше, 14 жовтня, сюди прибув Хірургічний польовий пересувний шпиталь № 5193, керівником якого був майор медичної служби Кудрявицький.

Було вирішено, що обидва шпиталі будуть вести сумісну роботу. Розташувались військові медики в будівлі старої церкви. Померлих від ран солдат ховали поряд, всього в 100 метрах на схід, на сільському цвинтарі.

Будівля церкви в с. Гамівка, де в 1943 р. були розташовані шпиталі

Могила в с. Гамівка. Працює пошуковий загін «Полігон». 2012 рік

Медичного персоналу не вистачало, і тому санітарками набирали місцевих дівчат і жінок. Лікарі, медсестри і військові санітари працювали цілодобово: приймали поранених, проводили операції, ховали померлих, заповнювали документи, виписували похоронки.

Похоронки, які біли виписані на солдат, померлих від ран і похованих в с. Гамівка восени 1943 року

Керували роботою досвідчені лікарі, одним з яких був Кудрявицький Захар Романович. Він народився 1901 року, до війни проживав і працював хірургом в м. Ашхабад. В серпні 1941 року був призваний до Червоної Армії. Відомо, що в 1943-1944 рр. був начальником ХППШ № 5193. Разом зі своїм медичним персоналом був учасником Ростовської наступальної операції, визволення Донбасу, прориву Міус-фронту, Мелітопольської наступальної операції і прориву лінії Вотан, Нижньодніпровської наступальної операції, Одеської наступальної операції, операції «Багратіон». За високий рівень професіоналізму та організацію безперервної роботи ХППШ № 5193 майор Кудрявицький був нагороджений Орденом Червоної Зірки і Орденом Вітчизняної Війни ІІ ст.

В кінці жовтня німецькі та румунські частини остаточно залишили рубежі лінії оборони Вотан і відступили на захід. Місто Мелітополь було звільнено 23 жовтня 1943 року. Червона Армія продовжила стрімкий наступ. 

Мелітопольська наступальна операція

Разом з фронтом на захід почали пересуватись і шпиталі. ХППШ      № 5193 залишив Гамівку 29 жовтня 1943 року, ХППШ № 4195 – 2 грудня 1943 року. 

На сільському цвинтарі залишилось більше 20 могил в яких було поховано 227 радянських воїна. На кожну могилу встановлювали дерев’яну табличку з прізвищем, ім’ям, по-батькові, місцем проживання загиблого. 

В 1947 році, до ХХХ річниці Жовтневої Революції та згідно Державної Програми щодо реорганізації братських поховань, останки воїнів було перенесено до єдиної Братської могили в центрі села. Але, нажаль, цю роботу було проведено недбало. Деякі могли залишились на місці та про них було забуто. Таблички з іменами на той час вже вицвіли і тому багато прізвищ просто не було встановлено. До початку ХХІ століття на Братській могилі було 101 прізвище. Після реконструкції пам’ятника та уточнення списків їх стало 144 (14 прізвищ знаходяться на пам’ятнику помилково або записані два рази).

Права стела, на плитах якої викарбовано 72 імені  

Братська могила в 1991 році, до реконструкції

Вивчаючи документи Центрального архіву та Архіву військово-медичних документів Міністерства Оборони Російської Федерації мені вдалось відновити повний список солдат і офіцерів, похованих в цій Братській могилі – 222 прізвища і дані про поховання 5 невідомих.

Восени 2012 року в селі Гамівка працював Бердянський військо-пошуковий загін «Полігон» під керівництвом Володимира Смердова. Зінаїда Василівна Ткаченко, жителька села Білоріченське, яке знаходиться поряд з Гамівкою, восени 1943 року працювала санітаркою в шпиталі. Вона показала місце, на якому в той час ховали померлих бійців. В результаті розкопок пошуковцям вдалось знайти останки 40 радянських воїнів. Урочиста церемонії перепоховання відбулась 20 вересня 2012 року.

 Ткаченко З.В. – санітарка ХППШ, яка показала місце поховання радянських воїнів в 1943 році 

 Смердов В.О. – керівник пошукового загону «Полігон»

Останки 40 радянських воїнів, які померли від ран в 1943 р.

Список солдат і офіцерів, похованих в Братській могилі с. Гамівка, які нагороджені орденами і медалями 

1. Капітан  Бодло Іван Корнійович – Орденом Червоної Зірки.

2. Гвардії сержант Буслаєв Микола Павлович – Орденом Червоної Зірки.

Частина нагородного листа на Буслаєва М.П. 

3. Єфрейтор Гусаров Андрій Якович – медаллю «За відвагу».

4. Рядова Максимова Зоя Іванівна – медаллю «За відвагу» .

Нагородний лист на Максимову З.І. 

5. Єфрейтор Мєркулов Петро Євдокимович – Орденом Червоної Зірки, медаллю «За бойові заслуги».

6. Рядовий Пилипенко Микола Миколайович – медаллю «За відвагу».

7. Старший сержант Салюков Іван Миколайович – медаллю «За відвагу».

8. Старшина Свєтіков Павло Михайлович – медаллю «За відвагу».

9. Рядовий Ушаков Георгій Опанасович – медаллю «За бойові заслуги».

10. Капітан Фомін Петро Андрійович – Орденом Олександра Невського.

11. Старший сержант Шепечук Петро Гордійович – медаллю «За відвагу».

Список використаних джерел

1. Алексеев А.Н. Мелитополь военных лет (1941-1943) - Мелитополь: Изд. дом МГТ, 2007. – с. 78

2. Великая Отечественная война 1941-1945: энциклопедия. – Гл. ред. М.М. Козлов. Редколлегия: Ю.Я. Барабаш, П.А. Жилин (зам. гл. ред.), В.И. Канатов (отв. секретарь) и др. – М. Сов. энциклопедия, 1985 год. – с. 441

3. Военно-полевая хирургия: Учебник/Под ред. проф. Гуманенко – СПб ООО «Издательство Фолиант», 2004. – с. 26-27

4. Обобщенный банк данных Мемориал (http://www.obd-memorial.ru/)

5. Общедоступный электронный банк документов «Подвиг Народа в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.» (http://www.podvignaroda.ru/)

6. Список умерших в госпитале 5193 ХППГ (исходящие номера с 6/1/2-1822 по 6/1/2-1857). Центральный Архив. Филиал (военно-медицинских документов, г. Санкт-Петербург).

7. Список умерших в госпитале 4195 ЭГ (исходящие номера с 6/1/2-988 по 6/1/2-1173). Центральный Архив. Филиал (военно-медицинских документов, г. Санкт-Петербург).

8. Спогади Бородіної Раїси Семенівни, 1928 р.н., жительки с. Приазовське, задокументовані Черніковою В., 2013 р.

9. Приказ № 13/н по 463 стрелковому полку 118 стрелковой дивизии Южного фронта от 4 октября 1943 года.

10. Региональный интернет-портал "Таврия" (http://tavriya.co.ua/)

11. Учетная карточка воинского захоронения. Украина. Запорожская область. Приазовский район. Село Гамовка. ЗУ380-08-44. 14.05.1992.