Авт.: Канаров В., Рижиков А., Самофалов Д.
Велика Вітчизняна війна залишилась в минулому. Але події, які закінчилися майже 70 років тому досі нагадують про себе. Неможливо залишитись байдужим до подвигу тих людей, які незважаючи ні на що, йшли у бій, працювали по 20 годин біля верстатів, робили складні операції та рятували життя під відкритим небом, горіли в танках та літах заради однієї мети – перемогти, вижити самому та не дати померти другу, врятувати своїх рідних від жахливої долі.
Хто не знає про таких людей, як Марінеску, Покришкін, Кожедуб? Кожен скаже: «Це Герої Радянського Союзу, Герої Великої Вітчизняної війни». Саме звання «Герой Радянського Союзу» ще не так давно було для всіх мовби магічним, а саму людину, яка носила його, поважали всі. Про них знімали фільми, писали книжки та складали вірші.
Герой Радянського Союзу – найвищий ступінь відзнаки в СРСР. Почесне звання, якого удостоювали за вчинення подвигу або видатних заслуг під час бойових дій, а також, у вигляді виключення, і в мирний час. Для нас, покоління незалежної України, всі ветерани Великої Вітчизняної безперечно є Героями.
Але війна є війна - одні виживають, а інші гинуть, когось нагороджують, а хтось покоїться в землі як невідомий солдат. Ми дуже часто забуваємо про тих ветеранів, які померли задовго до нашого народження. І нехай держава не удостоїло їх вищої відзнаки, але в нашій пам'яті вони повинні залишатися Героями.
Одним з таких Героїв, хто так і не дочекався своєї Золотої Зірки був наш земляк – Літута Василь Савелійович.
Літута Василь Савелійович – молодший сержант 656-го артилерійського полку 216-ї Сиваської Червонопрапорної орденів Суворова і Кутузова стрілецької дивізії.
Василь Савелійович народився 19 вересня 1923 року в с. Приазовське, в родині колгоспників Савелія Ігнатовича і Олени Абрамівни. Закінчивши 2 класи, він пішов працювати до колгоспу, так як у родині було ще троє дітей, а Василь був найстаршим.
Літута Василь Савелійович (1944 рік)
Але почалася війна. Батько, що воював ще в фінську, був мобілізований у перший день війни, ввечері 22 червня 1941 року. за роки війни Савелій Ігнатович був нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Кавказу».
Літута Савелій Ігнатович
Через шість днів, 28 червня 1941 року, Василь пішов до Приазовського військкомату і записався добровольцем на фронт. Спочатку потрапив до піхоти, а згодом став артилеристом. Брав участь у героїчній обороні Кавказу.
В 1943 році, після розгрому німців під Сталінградом і на Кавказі, Південний фронт, який було сформовано на базі Сталінградського фронту, почав довгоочікуваний наступ. Василь Савелійович, разом зі своїми бойовими товаришами, визволяв Кубань, після чого 216-та стрілецька дивізія почала свою переможну ходу рідною для Василя Літути Україною. І знову бої, прорив Міус-фронту і форсований вересневий марш Донецькою і Запорізькою областями до річки Молочна, де височила друга лінія оборони східного валу – Вотан. Але винагорода чекала Василя Савелійовича попереду, адже після стрімкого наступу і безперервних багатомісячних боїв йому вдалось на кілька хвилин потрапити на свою Малу Батьківщину – у с. Приазовське. Але замість рідної хати Василь Літута побачив лише згарище, яке залишили відступаючі німецькі частини, застосувавши тактику «Випаленої землі».
Засмутившись, він повернувся на передову. Під час звільнення Мелітополя уламок снаряда потрапив в стопу лівої ноги. Госпіталь і знову бої.
1 листопада 1943 року об 11 годині ранку війська 51-й армії почали форсувати Сиваш. Погода була холодна, стояв мороз. 656-й артилерійський полк 216-й Червонопрапорної стрілецької дивізії почав переправу 3 листопада. Вже після війни Василь Савелійович розповідав, що форсувати Сиваш було важко і майже неможливо. На повному ходу пускали катер, за борт якого потрібно було вчепитись. Необхідна була велика сила, щоб утриматися за борт. Багато солдати не витримували і тонули... «Не знаю, як мені пощастило вчепитися «мертвою хваткою»...»
Переправа через Сиваш. Листопад-грудень 1943 р.
З нагородного листа рядового Літути Василя Савелійовича, номера гарматного 656-го артилерійського полку 216-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії.
«Рядовий Літута протягом 3 і 4 листопада 1943 року … перший вступив в крижані води Сивашу і при цьому він переправив п'ять 76 мм гармат і боєприпаси до них.
Товариш Літута за час переправи матеріальної частини та боєприпасів п'ять разів досягав кримського берега і, отже, перетнув Сиваш вбрід десять разів.
За проявлену мужність, відвагу і героїзм заслуговує присвоєння звання Герой Радянського Союзу»
Висновком командирів 656-го артполку, 216-ї стрілецької дивізії, 10-го стрілецького корпусу, командувача і членів військової ради 51-ї армії Василь Савелійович і ще 12 солдат і офіцерів 216-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії були визнані гідними присвоєння звання Герой Радянського Союзу. Але ніхто з них його так і не отримав. Наказом командувача військами 4-го Українського фронту генерала Толбухіна рядовий Литута і ще троє солдат 216-ї стрілецької дивізії за подвиги, здійснені при форсуванні Сивашу, були нагороджені Орденом Червоного Прапора, решта 9 солдат були нагороджені Орденами Вітчизняної Війни I ступеня.
Але війна тривала. Були бої за звільнення Сімферополя, Севастополя, Білорусії, Польщі, країн Балтії, Східної Пруссії.
Василь Савелійович отримав подяки Верховного Головнокомандувача за бої при прориві німецької лінії оборони під Таганрогом, звільнення Сімферополя, взяття міст Мінзак і Вормдiт, Кеніґсберґу та ін. Він був нагороджений знаком «Відмінний артилерист», медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Кавказу», «За взяття Кеніґсберґу», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», Орденом Червоного Прапора.
В.С. Літута (праворуч) разом з бойовим товаришем після нагородження Орденом Червоного Прапора (1944 рік)
З нагородного листа:
«Від імені Президії Верховної Ради СРСР нагороджую медаллю «За бойові заслуги»... командира гармати 6-ї батареї молодшого сержанта Літуту Василя Савелійовича, за те, що в боях у Східній Пруссії при прориві оборони німців на зовнішніх обводах фортеці і міста Кеніґсберґ з 6 по 9 квітня 1945 року під артилерійським і мінометним вогнем супротивника, своїм розрахунком знищив 1 крупнокаліберний, 1 станковий, 2 ручних кулемети, розсіяно і частково знищено до 20 солдат і офіцерів супротивника. Що сприяло успішному просуванню нашої піхоти при взятті форту №4 і можливості зав’язати бої в місті».
Радянські офіцери біля Форту №4 «Гнейзенау».1945 рік
Перемогу Василь Савелійович зустрів у Кеніґсберзі. Після війни служив у Східній Пруссії і Польщі, демобілізувався 22 лютого 1947 року, повернувся додому і вже у вересні одружився зі своєю однокласницею Тубальцевою Євгенією Іванівною.
Здавалося б почалося мирне життя, сім'я, троє дітей, робота, повага колег і односельчан. Але для Василя Савелійовича, як і для багатьох ветеранів, війна так і не закінчилася. Після операції на легенях він став інвалідом III групи, сказались наслідки тієї переправи в крижаних водах Сивашу.
На початку травня 1982 року Василь Савелійович відправився на зустріч з однополчанами до Криму. Ветеранів автобусами возили місцями бойової слави, також побували на місці переправи через Сиваш. Хвилею нахлинули спогади, війна знову дала про себе знати, від хвилювання Василь Савелійович відчув сильне нездужання і довелося викликати швидку допомогу. Повернувшись додому, він одразу потрапив до лікарні. 2 червня 1982 року серце відважного фронтовика, Героя, який так і не дочекався своєї зірки, перестало битися.
Але нагороди і відзнаки – це не головне. Адже людина живе стільки, скільки існує пам'ять про неї. І головне завдання покоління незалежної України – пам’ятати своїх Героїв.
Список використаних джерел
1. Герой без звезды… Рижиков А., Канаров В, Самофалов Д. Краєзнавче об’єднання «Обрій»// «Приазовская новь», № 38 (10159) від 16 травня 2012 р.
2. Общедоступный электронный банк документов «Подвиг Народа в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.» (http://www.podvignaroda.ru/)
3. ЦАМО, фонд 33, документ № 53/н від 28.12.1943, ЗС 4-го Українського фронту.
4. ЦАМО, фонд 33, документ № 13/н від 24.07.1945, 656 АП 216 СД
Комментариев нет:
Отправить комментарий